Спокуси святого Антонія - Андієвська Емма

О Боже мій, єдиний мій, помилуй

Оцю ганчірку тіла, яка ще – звитяжне.

Я вже не відрізню, що – різне, що – тотожне, —

Не біси – Ти в мені і по мені, як молот.

Заради Тебе я себе ущент розтринькав,

Щоб Ти в мені розлігся луками, і тронка

Нутра, як – з-під води, – про цей новий набуток,

А я, що доти, як соломою набитий,

На з’явах поковзнувся – і забракло сил, —

В Тобі ж бо від проваль – страшніші – небеса.

XVIII

Бісище риба-меч, який в мені – нудоту,

Чортиська-пуголовки, біси – кінні й піші, —

І кожному із них – я – наймиліша паша.

Виделка-біс, – бородавки очей надуті, —

Із мене – пеклові – за сумніви – податок

Під щелепів, зубів і шерсти сизий пошум. —

Тут ратиця – мене, там – клешні, як папушу. —

О Ти, мій просвітку, о Боже, де Ти, де Ти,

Бодай на мить спини оцей бісівський вир,

Цю піну в мозку, що – як курячий навар,

Цей присмерк, що – свідомість – язиком гіркавим!

Чи Ти вже розігнув усесвіту підкову

І кожному, що – в думах – виразку, – сабур,

Лиш я не додививсь, що Ти – в мені – собор?

XIX

В мені самому – присмерку діди.

Прозору шкірку світу – надто вощіп.

А дихати в Тобі – дедалі важче,

Хоч я вже крізь загати духа йду.

В залозах всесвіту набряк гіркий мигдаль,

Та неба шийка – щораз далі й – вужча,

А Ти, – ще недосяжніше і вище, —

Чи Ти розгнівався, – і я Тебе – ніде?

Занадто густо скрізь – бісівське мливо,

Яке – на душу олов’яну млявість,

Та ще й чортиська-щипавки – під пахви. —

Мене обсіли біси, як ропухи,

І я… Душа без Тебе засина,

Як муха, що – на зиму – восени.

XX

З очей – кульбаби, – лопать ока – млин, —

У серці – м’ясорубки, що й – залізо. —

Мені в легенях, в м’язах біси лазять.

За ніжки – світ, як курку, з-під заслон —

Й мені на щоки – бісеня мале,

Що в протязі повисло, як в галуззі.

Пантера-чорт, на грудях – лійки-леза,

Аби мені вся тяма прогнила

Й душа в потойбік з м’ясом перевисла,

Із мене крутить довге перевесло.

На брамі мороку бісище-лемінґ

Пильнує, щоб мене – назавжди – ломом,

І я – ніколи – цей бісівський такеляж. —

Та Ти – в мені, хоч я й сиджу серед калюж.

XXI

Прозорі нутрощі – бісище-просторіка —

На вухо: «Він пожер тобі всю тяму,

Коріння існування – тільки темінь,

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, https://www.litres.ru/17118289/?lfrom=569602277 на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.