Лазарит - Симона Вилар (2013)

Лазарит
  • Год:
    2013
  • Название:
    Лазарит
  • Автор:
  • Жанр:
  • Серия:
  • Язык:
    Русский
  • Перевел:
    978-966-14-5871-9
  • Издательство:
    Клуб Семейного Досуга
  • Страниц:
    312
  • ISBN:
    978-966-14-5871-9
  • Рейтинг:
    1 (1 голос)
  • Ваша оценка:
XII век. Сиротка Мартин воспитывался в интернате суровых сарацин, пока его не принял в семью священнослужитель Ашер. С первого взляда юноша полюбил его дочка, нежную Адель. Однако, чтобы назовать ее женой, ему нужно исполнить смертельно небезопасное задание Коэна — спасти его близких из осажденной Акконы. А для этого — соблазнить племянницу маршала орденута тамплиеров — прекраснейшую Джоанну. Дэвид готов на все ради Руфь, но он не полагал, что Джоанна как красива и неглупа … Татьяна краем глазища поглядывала на разнесчастную кошку. Глазища той остекленели и были полуоткрыты, диалект вытащен изо рта и отодвинут так, чтобы свешивался из пасти. Кошка лежала на животе, растянутая за лапки и привязанная к ногам стола. Если бы не на животе — вышел бы собачий Исусик. Кусок кожицы гладко избран. Кожа была серо-белая, словно неживая, а сама кошечка походила на лоскутное покрывало — рыжие, серо-белые и черные ворсинки смешались на ее теле затейливым узором, образуя кое-где занимательную игру полосочек. Татьяна всхлипнула и потянула крючочек на себя.

Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги

Він ніжно поцілував її в скроню і вдихнув її запах – такий близький та знайомий… І несподівано прийшло збудження, що змусило його напружитися. Цей аромат, це тепле тіло в його обіймах… О, як же його до неї вабило!

На таке не можна було навіть сподіватися. На думку спала затерта приповідка: «Сварка освіжає кохання». А потім він одразу подумав про те, що Джоанна шукала його, навідувалася навіть до братів-лазаритів. Це могло бути небезпечно. Зараз він мусить зважувати кожне слово…

Раптом із храму через двері долинув якийсь сторонній звук. Мартін прислухався. Крізь віддалений гамір міста, що вже прокидалося, та щебетання пташок чоловічий голос кликав Джоанну, і вона теж це почула. Капітан Дроґо! Мартін випустив її з обіймів, і вона, досі схлипуючи й утираючи сльози, прочинила дверцята й відгукнулася:

– Дроґо, я тут. Чекай мене на сходах біля собору.

О, це була цілковита й остаточна Мартінова перемога! Вона не пішла, вона вирішила залишитися з ним!

Джоанна не розуміла, що з нею коїться. Поглянувши на Мартіна – він досі був напівроздягнутий, – вона раптом зашарілася і сховала очі. Потім квапливо підвелась на кілька сходинок угору, де змушена була вхопитися за угвинчене в стіну сталеве кільце. Через неймовірне потрясіння ноги відмовлялися тримати її, і вона знесилено притулилася до холодного каменю. Голова йшла обертом, серце калатало. Та найбільше її вразило те, що внизу, там, де сходяться стегна, раптом стало гаряче й волого… Лише обійми, миттєве відчуття налитого сильного тіла поруч… і воно було таким прекрасним, без щонайменших ознак недуги!..

Але як же легко вона здалася! Їй би слід поводитися зовсім інакше: холодно, зверхньо, можливо, навіть дати Мартінові ляпаса, щоб він усвідомив, якого болю їй завдав, нехай і ненавмисне. Чи… чи поцілувати його… Цього їх хотілося найдужче.

Вона відчувала його погляд. Де він був увесь цей час? Так, триває війна, з нею завжди пов’язано безліч таємниць… Джоанна спробувала опанувати себе. Мартін не повинен думати, що вона лише легковажна пташка, яку достатньо мимоволі приголубити, щоб знову радісно защебетала.

Тепер до неї повернулася ясність думок. Дивлячись згори вниз, зі сходів, спокійним і розсудливим поглядом, вона сказала:

– Я про все розповіла маршалові де Шамперу. Ти дуже зацікавив мого брата. У мене склалося враження, що він тебе знає.

Щоб приховати раптове хвилювання, Мартін нахилився та взявся збирати розкиданий одяг. Це дало йому виграти трохи часу. Він мав слушність і недарма уникав зустрічей із Джоанною де Рінель.

Але коли він заговорив, голос його був спокійним.

– Джоанно, знайомство з твоїм братом було б мені за честь. Але заприсягаюся, що мене ніхто йому не представляв і він не може знати мене особисто. Та й до чого тут маршал де Шампер? Для мене найважливіше, щоб ти знала: весь цей час я думав про тебе, хоч і не шукав зустрічей. Ти зараз наближена до короля Річарда, а я… лише рядовий лицар, місце якого – у своєму загоні.

Він зумисне відводив розмову від маршала тамплієрів, водночас сподіваючись, що Джоанна все-таки повернеться до цієї теми. Що міг сказати їй де Шампер?

Вона знову йому довірилася й заговорила про те, як шукала його серед лазаритів, і їй сказали, що такий лицар справді воював разом із ними, але загинув.

Мартін відмахнувся:

– Одяг із зеленим хрестом знадобився мені лише для того, щоб дістатися до Палестини. Та незабаром я знову…

Він замовчав: того, що було за цим «знову», вона не повинна знати. З іншого боку, якщо він збреше, то Джоанна, яка посідає нині таке високе становище, завиграшки може перевірити його слова і впіймати на брехні. І ще дещо його знітило – в її очах виникло напруження.

– Хто ти, Мартіне?

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий