Печера - Марина и Сергей Дяченко (2010)
-
Год:2010
-
Название:Печера
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Украинский
-
Перевел:Олекса Негребецький
-
Издательство:OMIKO
-
Страниц:43
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Печера - Марина и Сергей Дяченко читать онлайн бесплатно полную версию книги
– Добрий день, – привітався м'який жіночий голос.
– Добрий… – відгукнулася Паула автоматично.
– Ви подзвонили нам – ви потребуєте допомоги? Паула ковтнула слину.
– Я відповім на всі ваші питання. І повірте – все, про що ви збираєтеся запитати, цілком природно і нічого соромитись не треба.
Паула мовчала; стінки телефонної будки відгороджували її від світу звуконепроникним синюватим панциром. У будці вона почувалася на диво надійно. Надійніше, ніж удома.
– Я три ночі підряд… потрапляю… туди.
Пауза була така коротка, що, можна сказати, її й не було; жінка в слухавці не перепитувала:
– Так, це рідкісний випадок. Здебільшого ми потрапляємо в Печеру не частіше, ніж раз на тиждень, це оптимальний режим для нервової системи в спокійному стані… Може, останнім часом ваше життя різко змінилося? Щось нове, сильні емоції, які вимагають виходу?
Паула чесно задумалася. І думала майже хвилину. Щоденні Розганяєві догани навряд чи можна вважати сильним подразником…
– Ні.
– Гм… Можливо, причина чисто фізіологічна. У підлітків це пов'язано з гормональною перебудовою, у молодих жінок… Ви ж молода, судячи з голосу?
Паула напружилась. Їй здалося, що вона втрачає дещицю своєї анонімності.
– Вам нема чого тривожитись. Розслабтеся – тепер, імовірно, ви потрапите в Печеру не раніше, ніж тижнів через два…
– Це ще не все! – вигукнула Паула.
– Я слухаю, – голос у трубці посерйознішав.
– Я… тричі… усі ці три рази… на мене полював той самий…
– Не хвилюйтеся, – м'яко попросила жінка в слухавці. – На вас полював хижак?
– Сааг, – видихнула Паула.
Жінка в слухавці зрадила своє збентеження секундним мовчанням.
У Паули спітніли долоні. Їй дедалі дужче хотілося кинути слухавку на важіль.
– Я вам співчуваю, – промовила нарешті жінка. – Ви, очевидно, зазнали дуже сильного струсу…
– Але тричі! Тричі!!
– Не хвилюйтесь… Усе минуло.
– Ану ж він… знову?!
– Не хвилюйтеся. Вчетверте таке не повториться… Насамперед вам не слід розглядати те, що з вами сталось, як щось цілком неможливе. Такі випадки рідко, та все ж бувають, це як народження сіамських близнюків, сумно, однак при нинішньому рівні медицини аж ніяк не трагічно… Зараз я вам дам номер телефону, яким ви при бажанні можете скористатися, вам відповість консультант, що спеціалізується саме на багаторазовій небезпеці… Ви записуєте?
– У мене немає ручки, – сказала Паула розгублено.
– Не страшно… Ви будь-якої миті можете передзвонити по цьому телефону, і вам продиктують… Та насамперед – не хвилюйтеся. Знайте, що таке саме вже ставалося з десятками інших людей. Переважна більшість їх прожила довге щасливе життя, але якщо у вас виникнуть нові страхи – ви завжди зможете зателефонувати…
– Якщо прокинуся, – пробурмотіла Паула глухо.
– Спробуйте прийняти легке заспокійливе…
– Добре. Дякую.
Паула повісила слухавку. По той бік вулиці, коло входу в невеликий скверик, стояла й сяяла на сонці чудова доглянута машина.
Паула блідо всміхнулася.
Вона дала зрозуміти незнайомій жінці, що її розради ніяк на Паулу не подіяли, – однак це була неправда.
Подіяли.
Подіяли аж так, що, повернувшись додому, вона насамперед подалась у свою кімнату й ретельно, без усяких зайвих думок, застелила ліжко, яке досі так її лякало.
* * *
– …таким чином відсоток результативної агресії становить на сьогодні три і вісім сотих відсотка. За минулі десять діб виявлено дванадцятеро осіб, чия норма агресивної поведінки перевищувала встановлене число у два й більше разів… Десятьох ліквідовано. Двоє перебувають під посиленим контролем; усі показники за минулу декаду перебувають у рамках норми і дозволяють охарактеризувати ситуацію загалом як стабільну.