Зло - Людмила Баграт (2002)
-
Год:2002
-
Название:Зло
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Русский
-
Страниц:140
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Мистичная мелодрама, героине которой достался подарок судьбы - идеальная любовь. Но лишь мираж... В реальном свете, она попадает под влияние человека, который сеет зло и не остановится не перед чем, даже убийством собственных детей.
Зло - Людмила Баграт читать онлайн бесплатно полную версию книги
Так. І повільно вмирати. Ми вийшли надвір. Я повернулася до хлопця:
- Ви казали правду. Квіти - це прекрасно. Дякую вам. Вибачте мою неввічливість. - Я швидко потиснула йому руку і побігла до таксі.
Накладати макіяж в авто - делікатна справа. Та ще коли це авто рухається зі швидкістю п'ятдесят кілометрів на годину і майже щохвилини різко повертає або гальмує.
Так, очі майже готові. Я стерла пальцем надлишок тіней і перейшла до губів.
Квіти - заручники в нашому світі… А хлопець - романтик! І чому вони - заручники? Через красу і беззахисність? А як тоді з вродливою і беззахисною жінкою? - Облиш, Марго! Беззахисність, безпомічність і слабкість - приємні речі, яких ти просто не можеш собі дозволити. Принаймні якщо не хочеш, щоб тебе зрізали і залишили повільно вмирати у кришталевій вазі на столі. Я здригнулася.
Авто зупинилося. Я швиденько розрахувалася з водієм і побігла в офіс. Дякувати Богові, мого спізнення на три хвилини ніхто не помітив. Я зайшла у кабінет, ввімкнула комп'ютер і почала працювати. До обіду мені вдалося перекласти сім листів. Непогано, враховуючи те, як мені важко було зосередитися на роботі і не думати про події минулої ночі.
Під час обідньої перерви, прислухаючись до монотонного гулу принтера, я саме намагалася вирішити одвічну проблему: «їсти чи не їсти?», коли задзвонив телефон. Я зняла слухавку:
- Фірма «Континент». Міжнародний відділ.
- Здрастуйте! Я можу поговорити з Марго? - Чоловічий голос. Здається, молодий.
- Я вас слухаю.
- Марго, це ти? Пробач, не впізнав твій голос по телефону. Це Сергій. Ти мене ще пам'ятаєш? Сергій Яновський.
- Звичайно ж, Сергію. В мене добра пам'ять. Професійна. Соромно визнавати, але я злякалася. Неприємний
емоційний коктейль: страх, провина, збентеження, жаль, роздратування.
- Марго, нам треба поговорити. Це дуже важливо.
Давай, Марго! Як гіркі ліки - одним ковтком.
- Авжеж, Сергію! Ти можеш просто зараз? В мене якраз обідня перерва.
- Зможу. Я чекаю на тебе у кав'ярні на першому поверсі. Через п'ять хвилин. Гаразд?
- Так. - Я поклала слухавку, вимкнула комп'ютер і залишила кабінет.
День буде важким.
Чашка кави приємно зігрівала руки. Єдиний приємний момент у цій ситуації. Сергій курив, нервово струшуючи попіл на скатертину. Я обережно підсунула попільничку ближче до нього, проте він не помітив.
- Сергію, вибач, що я не зателефонувала, як обіцяла. Просто ти поїхав на гастролі, і я не знала, коли ти…
Він різким рухом повернувся до мене:
- Облиш, Марго! Не в цьому річ! Нам треба поговорити про тебе.
- Про мене?
- Так, Марго. Я… я знаю, що в тебе з моїм батьком.
Я не втрималася від зневажливої посмішки:
- Та ви подивіться на цього розумника! Я не знаю, що в мене з його батьком, а він знає! То, може, сам мені й поясниш?
Він нахилився до мене, взяв мої долоні у свої, міцно стиснув:
- Не треба, Марго. Я ж тобі не ворог. Менш за все хочу з тобою сваритися. Ти просто заплуталася. Ти сама не розумієш, що блукаєш у темряві за два кроки від провалля. Мій батько не дав тобі жодного шансу. Як на мене, то він ще й на додаток зав'язав тобі очі.
- Про що ти, Сергію… - Я спробувала відсунутися від нього, проте він ще міцніше стиснув мої руки: