У черницях. - Панас Мирний

У черницях.
«У черницях» Панаса Мирного є продовженням п’єси «Лимерівна» і засвідчує. Проблеми свободи особистості, актуалізація морально-філософської темы присутня у цьому творі. Перу создателя належать й інші драматичні твори, зокрема, «Згуба», «Спокуса» та ін.
Как раз в это время он начинает пытаться силы в литературе, причём случием для него работает старший брат Иван, уже с начала 1860-х годов публиковавший собственные фольклорные материалы в «Полтавских губернских ведомостях», в «Основе», а далее издавший сборник песен и, конечно же, сказок, делал перевод на украинский язык рассказы Тургенева, выступал в львовском журнальчике «Правда» с критичными заметками.
1-ые произведения — стихотворение «Україні» («Украине») и рассказ «Лихий попутав» («Бес попутал»), подписанные псевдонимом Панас Мирний, размещены за этапом, во львовском журнальчике «Правда» в 1872 году. Не обращая внимания на то, собственно что в 1870—1880-х годах беллетрист большое количество написал, его произведения сохранились неведомыми широкой публике на Украине в связи с цензурными преследованиями украиноязычной литературы. Практически все они были замечены за этапом. Так, в 1874 году в журнальчике «Правда» были размещены абрис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» и рассказ «П’яниця», а в 1877 году в Женеве бывает замечена повесть «Лихі люди». И ещё в тысяча восемьсот семьдесят пятом году в соавторстве с братом Иваном Билыком завершена работа над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», который был передан в цензуру, впрочем в связи с например именуемым Эмским указом 1876 года...

У черницях. - Панас Мирний читать онлайн бесплатно полную версию книги

Сестра Марфа. Торік сестра Євдокія ходила. Матушка дуже гнівилась, що малий збор принесла. Цих молодих, каже, тільки пошли, то так завжди: витріщаться на людей, а про бога не дбають.

Сестра Серафима. Ну, вже як і стару яку пошлють, що ледве ноги волоче. Доб'ється до села, та там і літечко злітує, вилежуючись у священика на перинах. Молодша все-таки більше світа збіга.

Сестра Марфа. Піди ж ти. А матушка зовсім навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осілася, не перегоріла, часто її гріх путає.

Сестра Серафима. От, уже і гріх! Як інший раз задивишся на людей – то вже і гріх. Навіщо ж на нас, молодих, так рано отсю рясу надягають, коли гріха бояться? Не про гріх же я повинна думати, коли наділа на себе чернечу одежу! Ти, сестро Марфо, до неї близько ухожа. Ти їй скажи оце, що я кажу. Умов її та й про мене не забудь натякнути, а я вже тобі мирського гостинця принесу.

Сестра Марфа. Ох! сестра Марфа сама така, коли б їй хоч на тиждень вирватися у мир.

Сестра Серафима. То й ти просися.

Сестра Марфа. Просися! Просилася раз, так… У тебе, каже, тільки й думки, що про мир; а в черниці поступила, у чорне нарядилась. А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали. Іди та й іди, богу будеш молитися за нас. Батько ж і досі десь по світу вештається, правду кажучи, гірку п'є; а я – молись тут за його!

Сестра Серафима. І тобі, значить, сестро, як і мені. Тільки мене ніхто не віддавав сюди, а самі взяли. Як швендяла татарва по сих краях, батька-матір у ясир погнали, а мене невеличкою кинули. Гуменя Митродора, хай її свята душенька у раю спочиває, узяла до себе. Тут я вигодувалася, виросла, тут і чернечою рясою мене покрили.

Двері рипнули, одхилилися, показалося обличчя Кнурихи.

Сестра Марфа. Хто там?

Кнуриха. Добридень вам. Чи можна увійти?

Сестра Марфа. Ідіть, ідіть.

Увіходе Кнуриха і Маруся.

Вихід III

Кнуриха. Доброго здоров'я вам.

Сестра Марфа. Здорові були. А що скажете?

Кнуриха. Чи до матушки гумені доступитися можна?

Сестра Марфа. Ще матушка не виходила з покою. Ще, видно, богу молиться. А ви чого до неї?

Кнуриха. Та в нас діло; важне діло. Чи не можна як матушці переказати, щоб допустила нас до себе на самоті переговорити.

Сестра Марфа. У нас немає самотніх переговорів. Матушка гуменя не любить. Вона каже: ми всі Христові служимо, всі повинні перед ним повсякчас з чистою душею пристати, перед усім миром своїми вчинками похвалитися: дивіться, мов, усі, які ми є, – чи чорні – то й чорні, а критися та таїтися ні перед ким не слід. Бог милосердний усе бачить, він наш найвищий судія.

Кнуриха. Звісно, ви черниці, йому служите, об йому одному радієте. А ми, миряни – зовсім інша річ. У нас часом як не покриєшся з чим – то виплетуть на тебе таке…

Сестра Марфа. Гріх критися, гріх. Скритность – один з семи смертельних гріхів, що доводять душу християнську до погибелі.

Сестра Серафима (підходячи до Марусі, що сумна і бліда стоїть трохи ззаду матері). Благодать господа нашого Іісуса Христа будь з тобою, дівчино. (Хрестить її). Бачу я по обличчю твоєму, блідому та похмурому, що з сокрушенним серцем прийшла ти до нас. Не крийся, повідай нам, що учинила єси, живучи в миру? Облегчи своє серце, ослобони свою душу од гріха тяжкого, покайся. Господь милосердний, що всіх до себе приймає і всім прощає наші провини, і тебе прийме в своєму царстві небесному, аби покаялася перед ним з чистим серцем… (Суворо до неї). Чого ж ти мовчиш? Кажи, що зробила? Може, ти душу християнську запакувала? Дівчина ти чи молодиця? Кажи!

Маруся тремтячи оступається за матір.

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий