Зло - Людмила Баграт (2002)
-
Год:2002
-
Название:Зло
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Русский
-
Страниц:140
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Мистичная мелодрама, героине которой достался подарок судьбы - идеальная любовь. Но лишь мираж... В реальном свете, она попадает под влияние человека, который сеет зло и не остановится не перед чем, даже убийством собственных детей.
Зло - Людмила Баграт читать онлайн бесплатно полную версию книги
- Дякую за надзвичайний вечір, Костянтине, і ще раз - велике спасибі за допомогу.
Він загасив пальцями ароматичну свічечку:
- Ви поспішаєте?
- Відверто кажучи, я дуже стомилася.
- Дякую за відвертість.
- Ну не ображайтеся, будь ласка! Я не хочу здатися вам невдячною, неввічливою, але день був божевільним. Я досі не отямилася від несподіваного успіху. Це так дивно - б'єшся, б'єшся, як риба об лід, а потім - на тобі! - все влаштовується саме собою.
Костянтин так дивно на мене дивився. Занадто серйозно чи що? Зненацька потемнілими очима.
Я хотіла сказати йому щось приємне, щось, що поверне колір його очам.
- Знаєте, досі не збагну, чому ви вирішили мені допомогти. Як узагалі не забули про моє існування?
Він усміхнувся:
- Як я міг? Ви незабутні, Марго.
Ні, він не хоче відкривати карти. Азартний гравець. Усе життя - одне велике казино, так, Костянтине? Ну що ж, грати так грати.
- Тоді і в мене є щось спільне з вашими компліментами, Костянтине.
- Що саме?
- Вони теж незабутні.
Він засміявся і накрив мою руку своєю. Я хотіла звільнитися, проте він ще міцніше стиснув її, повернув долонею догори і поцілував зап'ясток. У цьому поцілунку було все - його рот, язик, зуби. Я закусила губу і висмикнула руку. Костянтин поцокав язиком:
- Ми народилися без захисної оболонки? Така чуттєвість…
Тільки не червоніти, Марго!
- Вибачте, мені час…
- Гаразд, гаразд! Заспокойтеся, Марго! Я розрахуюся і відвезу вас додому.
Той самий гостинний хазяїн закладу - куценький, тендітний в'єтнамець Лан. Весь час нашого перебування в ресторані він не зводив з мене очей, напружено про щось розмірковуючи. Акуратно розкладаючи отримані гроші на невеличкій таці, він ще раз уважно глянув на мене і не втримався:
- У мене дуже чіпка пам'ять на обличчя. Ви не вперше в нашому закладі чи, може, ми зустрічалися в іншому місті? Я впевнений, що вже бачив вас. Але де?
У моєму сні, дорогенький. Де ж іще? Ти бачив мене у моєму сні, потрапив до нього, як муха в павутиння. А пам'ять в тебе справді - перший клас. Я всміхнулася:
- Я тут не вперше. У вас надзвичайний заклад.
Він уклонився мені:
- Красно дякую.
Костянтин сів у машину, зачинив дверцята, повернувся до мене:
- Ну то що, додому?
- Так, якщо ваша ласка.
- Додому до мене чи до вас?
Я повернулася і уважно подивилася йому в очі. Марго, треба неодмінно поставити усі крапки над «і». Доки машина не рушила і він не повіз тебе, куди йому заманеться, вважаючи, що ти «не проти».
- Костянтине, може, ви хибно зрозуміли мою згоду повечеряти з вами? Невже я щось не так сказала, двозначно натякнула? Якщо так, то я краще піду пішки. Щоб не створювати зайвих проблем ні вам, ні собі.
- Ого-го! - Він розсміявся. - Оце так темперамент! Заспокойтеся, я не хотів вас образити. Чоловічі жарти іноді бувають такими грубими…
Машина рушила з місця. Як він швидко їздить! Я теж полюбляю швидкість.
Ми їхали мовчки. Костянтин час від часу кидав на мене зацікавлений погляд, потім увімкнув музику. Щось класичне. Здається, Бах.
- Що вас поєднує з моїм сином, Марго?
Я напружилася:
- Ми друзі.
Він іронічно скривився:
- У вас ніколи не буде друзів-чоловіків, Марго. Ніколи, повірте мені.
- Якщо Сергій теж так вважає, то ми не будемо більше бачитися.
- Навіть так?
- Тільки так. Навіщо дурити хлопця? Він такий… милий. Добрий.
- Невже? Не знав його таким. А вам, очевидно, подобаються злі?
Ну, це вже занадто! В мені поволі закипала лють.
- Знаєте, Костянтине, зло - зовсім не те, що я шукаю в чоловіках.
Різкий поворот. Машину м'яко штовхнуло.
- А що ви шукаєте в чоловіках?
Я спробувала знайти його очі. Марно. До біса все! Обридло гратися!
- Кохання.
- Що?
- Ви чули. Я шукаю кохання. Справжнього кохання.