Зло - Людмила Баграт (2002)
-
Год:2002
-
Название:Зло
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Русский
-
Страниц:140
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Мистичная мелодрама, героине которой достался подарок судьбы - идеальная любовь. Но лишь мираж... В реальном свете, она попадает под влияние человека, который сеет зло и не остановится не перед чем, даже убийством собственных детей.
Зло - Людмила Баграт читать онлайн бесплатно полную версию книги
Подивимося, як нам відповість Костянтин. Виделка завмерла над шматочком м'яса, перепрошую, кораблем. Він мною захоплюється - на милю вперед. Я його ваблю - той само фрегат… ні, фрегати в мене, Костянтин грає потужнішими фішками, щось важче, скажімо, крейсер, той само крейсер здолав ще одну милю. Я йому потрібна - він щосили врізається в мій фрегат, бере його на абордаж і тягне до моєї флотилії. Він мене не відпустить - до моїх кораблів одна-єдина миля, я наказую відступати, та вже пізно. Крейсер ішов упевнено, розрізаючи гострим носом червону поверхню води (крови). І… і… я його хочу - виделка зашкребла по тарілці. Я його хочу! Крейсер досяг лівого флангу моєї флотилії. Я його хочу!!! Мої кораблі у паніці. Я хочу його!!! Мій флот розбито. Я хочу його!!! Крейсер легко ковзнув краєм миски і шматочком м'яса впав на білу скатертину, де навколо нього відразу розпливлася темно-червона пляма крови.
- Марго! - Костянтин швидко накрив пляму серветкою. Наче труп простирадлом. - Що ти робиш?
- Граю.
Він здивовано глянув на мене і відкинувся на спинку крісла.
- Граєш? У що?
- У морський бій.
Костянтин усміхнувся, лагідно і вибачливо:
- Хіба мама не вчила тебе, що з їжею не бавляться?
Я засміялася.
- Я знаю цю цитату!
- Що?
- Це слова папуги з мультфільму «Цар-лев». Не бачив?
Він хмикнув:
- Я не дивлюся мультфільмів.
- Ах, ну звичайно ж! Такий дорослий дядько і мультфільми. Несерйозно.
- Марго, дівчинко, і тобі ж не п'ять років.
- О-у! А що, вікове обмеження поширюється вже і на мультфільми?? «Після п'яти років заборонено»? Дякую, що попередив. Тепер знатиму, що майже щодня порушую закон.
Костянтин підняв руки жестом - «Здаюся!»
- Тихо, тихо! Заспокойся! Ти неправильно мене зрозуміла. Я не це мав на увазі. Я просто хотів сказати, що…
- Що не такий ти вже старий?
Він примружив очі.
- Марго, ти мене провокуєш? Намагаєшся розлютити? Навіщо?
Я вмочила палець у кров зі своєї тарілки і піднесла його до губів Костянтина.
- А мені подобається гратися з вогнем. Тебе це непокоїть?
- Ні. Мене це збуджує. - Він злизав кров з кінчика мого пальця. Поцілував його, полоскотав зубами, знов поцілував.
- Що ти зі мною робиш, Марго?
Я мовчки дивилася на нього.
- Може, потанцюємо?
Ні. Цей паркет знає мене і Яна. Хай так і залишається.
- Вибач, Костю. Щось не хочеться.
Він спохмурнів.
- Соромишся танцювати зі мною на людях?
Я кинула на нього швидкий погляд:
- Не кажи дурниць! Мені начхати на людей і байдуже, що вони скажуть чи подумають. Ти сам знаєш. - Я обвела приміщення поглядом нудьги. - І взагалі, тут нудно. Я хочу бешкетувати!
Якийсь час я вивчала відвідувачів за сусідніми столиками, доки знайшла підходящу жертву.
- Костю! - Я прихилилася до нього ближче. - Бачиш хлопця за сусіднім столиком? В яскраво-червоній сорочці, схожий на іспанця.
Костянтин кивнув:
- Так, я вже давно за ним спостерігаю. Цей нахаба весь вечір роздягає тебе очима.
Я присунулася до Костянтина і прошепотіла йому над вухом:
- Це неввічливо?
Він завагався:
- В принципі, так.
Я розстебнула верхній ґудзик на його сорочці.
- Тебе це дратує?
В очах Костянтина заграли небезпечні вогники:
- Не уявляєш, як. - Здається, він здогадався, що я збиралася робити.
Я провела пальцем по його шиї, дійшла до губів. Хлопець за сусіднім столиком мало не впав зі стільця, спостерігаючи за нами.
- Покараємо його?
Костянтин усміхнувся:
- Як?
Я потягнулася до його губ:
- Я саме над цим працюю.
Відірвавшись від Костянтина, я глянула на сусідній столик. Хлопець зник. Не витримав, бідолаха! Вибач, хлопче, це був просто жарт. Костянтин швиденько розрахувався з офіціантом і потягнув мене до виходу.
- Костю, ми кудись запізнюємося? Чому ти так поспішаєш?