Лазарит - Симона Вилар (2013)

Ашер бен Соломон почав таємно листуватися із султаном і домігся від Саладіна обіцянки надати єврейському народові значно вагоміших привілеїв, ніж християнські правителі. Графиня Ешива, навіть перебуваючи під впливом свого коханця, розуміла, що знеславиться, дозволивши євреям іще більшого. Ашер же мав єдину мету, яка жила в серцях усіх євреїв: повернутися на Землю обітовану.

Водночас Саладін не забував даної колись клятви – вести священний джихад до цілковитого вигнання невірних із Леванту. Султан шукав зачіпку, щоб почати воєнні дії, і вона невдовзі з’явилася: відчайдушний лицар на ім’я Рено де Шатільйон напав на торговельний караван, разом з яким їхала рідна Саладінова сестра. Хоч жінку і не скривдили, але саме лише те, що до неї міг доторкнутися мерзенний кафір де Шатільйон, зганьбило її.

Султан почав вимагати короля Ґвідо покарати нахабу. Однак король був слабкий, а Рено серед сирійських християн мав славу відважного борця з невірними. Саме тоді Саладін і вирішив поновити війну. Й першим його кроком було вдарити по землях Галілеї. Ашер бен Соломон запропонував йому надавати всіляку підтримку за умови, що султан дозволить його одноплеменцям поселятися там без жодних обмежень.

Мартін-Арно досі перебував при дворі графині Ешиви, коли на Тіверіаду наскочили летючі загони вершників Саладіна й оточили чорну базальтову твердиню замку. Це сталося в розпал літа, і графиня дійшла висновку, що в таку спеку військо мусульман навряд чи спроможне на тривалу облогу. Могутній Тіверіадський замок устоїть, еміри, через жару й відсутність корму для коней, впадуть у відчай і поквапляться забрати звідси своїх людей. Еміри залежні від Саладіна, але, насамперед, вони мають дбати про власні володіння.

Так виникло рішення відправити до Єрусалимського двору гінця з проханням до короля Ґвідо починати формування війська, і ця звістка мала якнайшвидше дійти до вух султана та його емірів. Королю не треба буде ставати до бою – чутки про підготовку походу хрестоносців угамують завзяття застряглих при Тіверіаді сарацинів. Решта довершать спека, курява, брак води, провіанту й фуражу.

Графиня Ешива чинила як досвідчений полководець. Але не врахувала одного: найпершим сміливцем, який зголосився прорватися через кільце облоги й доправити послання королю, став Арно де Бетсан, втіха і насолода її серця. Графиню це приголомшило, та вона не наважилася виявити слабкість перед підданими, тому погодилася.

Вона палко молилася за свого лицаря, не маючи й гадки, що її посланець виконував чужу волю: Ашер бен Соломон звелів Мартінові заманити хрестоносців у пастку. Це було сплановано завчасно за участі султана Саладіна; посланця вже чекали за стінами оточеного замку, щоб вручити йому листа іншого змісту, закріпленого підробною печаткою Ешиви Тіверіадської. Графиня начебто благала лицарів Єрусалима, ні миті не зволікаючи, виступити в Галілею на допомогу Тіверіаді, яка тримається з останніх сил.

Мартін добре пам’ятав цей шлях: нестерпна спека, цілковите затишшя, повітря, насичене дрібною іржавою порохнявою й незчисленне військо сарацинів, що його він проминув без жодних перешкод. Потім, уже в Єрусалимі, він – пропилений, зі скуйовдженим, пофарбованим хною волоссям, неохайною щетиною на щоках, геть не схожий на чепуруна, з яким прогулювалася у своїх садах графиня Ешива, – постав у вежі Давида перед Ґвідо де Лузіньяном і розповів, яких зусиль йому коштувало пробратися крізь застави невірних, щоб доправити королю відчайдушне благання своєї пані.

Йому повірили. Сумнівався лише чоловік графині Ешиви – Раймунд Триполійський. Він знав про її залізну волю й міцні стіни Тіверіади й не міг збагнути, чому дружина так слізно благає про допомогу. Навіть печатка на пергаменті не розвіяла сумнівів графа. Презирливо поглянувши на фальшивого Арно де Бетсана, він заявив, що тут щось нечисто, й оскільки графиня – йому дружина і він відповідає за неї перед Богом, то саме він і має вирішувати, чи справді вона потребує допомоги.