Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Чотири роки тому, – замислено повторив Ашер бен Соломон. – О, пані Софіє, ви так добре все пам’ятаєте. Правду кажу: для ордену ви – достойна помічниця.

І притиснувши обидві руки до кучерявої бороди, що спадала на груди, він ґречно вклонився.

Сестра Софія гордовито підвела підборіддя:

– Так, на пам’ять не скаржуся. Тому не забула, що, від’їжджаючи, Гокон зробив чималий внесок у прецепторію, щоб його дружина і майбутня дитина ні в чому не мали потреби. Але від нього досі немає жодної звістки. Недаремно отець прецептор каже, що якби шляхетний Гокон вирушив на кораблі навколо Європи, це було б значно безпечніше. Однак він поїхав через землі Русі з їхніми безперервними війнами,[6] де людині згинути так само легко, як кефалі на затоці Золотий Ріг опинитися в рибальській сітці. Ми вже й не сподіваємося, що він повернеться за сином. Ну, а Мартін… Усе-таки християнська душа, ось і росте тут, поки не вирішимо, що з ним робити далі.

Ашер бен Соломон уважно слухав співрозмовницю й досі не відводив очей з маленького Мартіна. Діти з притулку весело борюкалися, гасали, штурхалися і випадково один із них, біжучи, штовхнув хлопчину, той упав, каптурик із нього злетів і стало видно світле пухнасте волосся. Решта дітей реготали, не давали малому звестися. Але син варанга не заплакав навіть тоді, коли його оббризкали водою з калюжі. Мартін був наймолодший, діти з нього неприховано знущалися, однак хлопчик лише відвертався, мовчки підводився й не плакав, навіть коли його знову збили з ніг.

Сестра Софія і не збиралася втручатися, щоб угамувати бешкетників, вона й далі теревенила з євреєм. Розповіла, що кошти, залишені на утримання дитини, давно витрачено, малюк живе тут лише з милосердя, як звичайнісінький підкидьок. А це досить обтяжливо, адже серед схизматиків-ромеїв не надто багато охочих пожертвувати копійчину на сиротинець Святого Івана.

Ашер зрозумів натяк, витягнув капшука і простягнув госпітальєрці кілька срібняків.

– Іваніти[7] завжди добре ставилися до нещасного народу, що потерпав від гонінь. Тому прийміть цей скромний дар, високоповажна пані. Думаю, ви знайдете, як це використати найдостойніше.

І купець повернувся так, щоб із вікна прецепторії, у якому саме з’явився один із братів, було видно, як Софія бере в нього гроші. Потім Ашер бен Соломон пішов до воріт, і, вже зачиняючи хвіртку, ще раз швидко, але пильно глянув на світленького блакитноокого хлопчика, який дуже відрізнявся від смаглявих і темноволосих дітей із притулку.

Будинок Ашера бен Соломона був розташований у передмісті Галата, де й належало оселятися константинопольським євреям. Жили вони осібно, переймаючись лише торгівлею та проблемами своєї общини. Християни їх уникали й рідко з’являлися в тому кварталі. Проте це не завадило Ашерові довідатися, що сестру-госпітальєрку Софію було затримано на привласненні отриманих від нього грошей. Тому з посади доглядачки сиротинця її перевели працювати скотаркою на ферму, розташовану за межами столиці маєтків, що належали ордену.

А ще тижні за два в прецепторію приїхав високий рудий юнак, який мав скандинавську зовнішність, а грецькою розмовляв із варварською вимовою. Назвався Ейріком Еріксоном та повідомив, що прибув із Норвегії, з округу Сонґ, і, за наказом свого дядечка Гокона Ґаутсона, збирається забрати з Дому ордену його дружину фру Еліну та їхню дитину.

Отець-прецептор особисто спілкувався з рудим норвежцем. Він розповів, що дружина шляхетного варанга померла під час пологів, і поцікавився, чому Гокон не приїхав за сином особисто. З’ясувалося, що Гокон Ґаутсон не спроможний приїхати до Константинополя, оскільки його серйозно покалічено в битві, але він наказав небожеві Ейріку розрахуватися з орденом і забрати дружину та сина.