Лазарит - Симона Вилар (2013)
-
Год:2013
-
Название:Лазарит
-
Автор:
-
Жанр:
-
Серия:
-
Язык:Русский
-
Перевел:978-966-14-5871-9
-
Издательство:Клуб Семейного Досуга
-
Страниц:312
-
ISBN:978-966-14-5871-9
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги
Того ж вечора королю Річарду подали поштового голуба, який щойно прибув. До його лапки було прикріплено маленьку записку:
«Ваша правда. Вона неперевершена!»
Розділ 19
Мартін прокинувся весь мокрий, його лихоманило. Однак це була не хвороба, а страх.
Йому наснилися тортури: металося полум’я, ляскотів метал, тхнуло гаром. Смердючий кат у грубому шкіряному фартуху підносив до його тіла розпечений набіло прут. Мартін утягував живіт, намагаючись хоч трохи віддалитися від пекельного жару. Над його головою лунав голос де Шампера: «Хто дав тобі листа до короля Ґвідо? Хто хоче, щоб ми виступили до Тіверіади? Тільки не бреши, що це послання вручила тобі графиня Ешива!»
Де Шампер говорив спокійно, але погляд його сірих очей нещадно пронизував Мартіна, немов іще одне знаряддя тортур. Потім коротко й сухо лунало: «Починай», – і в’язень корчився, вив, задихався від запаху горілої плоті…
Він рвучко сів, досі важко дихаючи, далі відкинувся на зім’яті, мокрі від поту простирадла. Рука мимоволі торкнулася рубців від розжареного прута на ребрах. Здалося, що біль не минув і ось-ось повернеться знову… Ні! До біса! Усе вже минуло.
Його дихання поступово вирівнялося.
Як же душно! Навіть зачинені віконниці не зберігають прохолоди в цій кутовій кімнаті, де він оселився, отримавши місце при королі Ґвідо. У щілину віконниць пробивалося сонячне світло – у цю пообідню нестерпно спекотну пору Мартін, як і більшість хрестоносців, волів відсипатися. І йому снилися жахи з минулого.
Він підвівся, підхопив глечик із водою, що стояв у кутку, й вилив воду собі на голову. Вода була теплою, але таки допомогла. Тепер усе гаразд. Маршал де Шампер і гадки не має, що той, хто привіз послання від Ешиви Галілейської, був в одному з ним місті. Чи таки здогадується?
Мартін вдягнувся і спустився вузьким коридором у таємну кімнату. Там лежав зв’язаний Єгуда бен Авріель із кляпом у роті. Коли Мартін його витягнув, єврей кілька хвилин надривно кашляв, потім попросив води й почав жадібно пити.
– Юначе, ти не надто милосердно зі мною поводишся… – мовив нарешті старий лікар.
– А ви милосердно повелися, розповівши тамплієрам, що оглядали мене?
Єгуда позирнув на нього з докором. Кілька днів тому його викликали в Темпл оглянути якусь жінку на предмет лепри. Підозри не підтвердилися, і Єгуда міг би й піти, але вирішив здобути прихильність храмників та розповів їм, що недавно так само оглядав одного молодика, який спілкувався з прокаженими, але хвороби в нього не виявилося. Це зацікавило храмників, як заохочення він навіть отримав подорожню грамоту для себе і двох своїх слуг. Але потім Єгуду почали розшукувати, щоб докладніше допитати його про того пацієнта. Ейрік випадково про це почув і не дозволив йому вдруге вирушити в Темпл, а вигадав причину, щоб заманити в Сарин дім. А там Мартін позбавив знахаря можливості не лише пересуватися, але й давати якісь свідчення.
Зайва обережність? Мартін вирішив, що це не завадить, надто коли з’ясувалося, що Єгуду розшукують по всій Акрі люди маршала де Шампера. У цього тамплієра нюх нишпорки, і, якщо вже щось викликає в нього підозру, він не вгамується, аж поки розплутає всі вузли до останнього.
Найдужче Мартінові не сподобалося те, що Єгуду розпитували, який із себе молодик, що він його оглядав, і старий лепетя не втримався та згадав про шрами від опіків на грудях начебто прокаженого. Звісно, у людей на війні може бути багато різних шрамів та відмітин, але Мартінові стало моторошно, що до всього цього був причетний його давній ворог де Шампер.
Однак він пояснив Єгуді причину його ув’язнення, і той почав обурюватися, мовляв, він навіть і гадки не мав, до яких наслідків може призвести його розмова з тамплієрами. У нього тепер є подорожня грамота, і, замість того, щоб гибіти в кам’яному мішку, він давно міг би покинути місто.