Лазарит - Симона Вилар (2013)
-
Год:2013
-
Название:Лазарит
-
Автор:
-
Жанр:
-
Серия:
-
Язык:Русский
-
Перевел:978-966-14-5871-9
-
Издательство:Клуб Семейного Досуга
-
Страниц:312
-
ISBN:978-966-14-5871-9
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги
Жінку мучила цікавість, але зрештою вона вирішила не ставити запитань, надавши емірові Маліку можливість вести й скеровувати бесіду. Як і більшість чоловіків, він вочевидь любив домінувати в розмові.
Серед багатьох тем, які вони обговорювали з еміром, одна особливо здивувала Джоанну. Виявляється, мусульмани, згідно з Кораном, вельми шанують Ісу, себто Ісуса, сина праведної Маріам, вважаючи його пророком і посланцем Аллаха. І жінки-мусульманки часто звертаються з проханнями до матері Іси.
Для Джоанни це виявилося цілковитою несподіванкою, але, коли вона запитала, чому ж мусульмани відмовляються називати Ісуса сином Божим, якщо визнають, що він з’явився на світ без участі батька, емір на це розсміявся: тільки базаряни, помиляючись, називають Ісуса Спасителем світу, однак він лише пророк. З таким же успіхом Богом можна було б вважати Адама, котрий теж не мав земного батька. І правовірні досі не розуміють: навіщо хрестоносці прибули сюди, якщо Гробниця Іси давно порожня?
Фіалкові очі Джоанни спалахнули. Вона багато могла б розповісти цьому вельможі про Гроб Господній, що мусульмани вважають його порожнім. Але який сенс пояснювати іновірцеві догми християнства? Тому вона просто ображено відвернулась.
Малік з усмішкою поглядав на неї, поки нарешті помітив, що погляд його чарівної гості спрямовано на столик, інкрустований квадратами слонової кістки та чорного дерева. На столику були розставлені шахові фігури, і за їхнім розташуванням Джоанна зрозуміла: її гостинний господар, мабуть, провів за дошкою чимало часу, розігруючи складну партію. Але з ким? Невже сам-один? Це викликало в неї нові підозри: емір чекав на неї тут і був упевнений, що вона прийде. Навряд чи він став би шукати місце для відпочинку поблизу переповненої хрестоносцями Акри.
Емір одразу почав пояснювати гості, що перед нею – дивовижна гра, у якій зосереджено всю мудрість світу. Джоанна мимоволі розсміялася.
– Мабуть, ви і справді вважаєте нас варварами, якщо не знаєте, що шатрандж, чи шахи, як ми їх називаємо, знані в Європі не гірше, ніж на Сході!
На обличчі у співрозмовника з’явилося здивування – адже тамплієри, скажімо, ніколи не грають у цю гру. Джоанна підтвердила: справді, шахи і полювання – якщо це тільки не полювання на левів, які можуть загрожувати прочанам, – заборонені в ордені Храму, бо вважаються занадто азартними забавами. Але сама вона любить шахи.
Емір здивувався:
– Уперше бачу жінку, яка вміє грати в шахи!
Джоанні це полестило, і, щоб остаточно вразити еміра, вона швидко поглянула на розстановку фігур на шаховій дошці й, оцінивши позицію, заявила: для перемоги білих вистачить трьох ходів – і негайно це продемонструвала, пересунувши фігури та поставивши мат чорному королю.
Емір усміхнувся в бороду, а потім несподівано запропонував їй зіграти.
Джоанна охоче погодилася. Удома вона частенько сідала за дошку з батьком чи одним із братів і її вважали хорошим гравцем. Грали вони й з чоловіком, але Обрі весь час програвав та смертельно ображався. Батько якось пояснив Джоанні, як за манерою гри в шахи можна розгадати характер суперника, і вона раптом захотіла дізнатися, який він насправді, її несподіваний знайомець.
Партія почалася досить стрімко, але потім обоє замислилися. Уже сонце піднялося високо, а вони досі схилялися над дошкою. Запопадливі темношкірі раби обмахували їх віялами зі страусиного пір’я, немов відганяючи жару. Джоанна помітила, що емір Малік грає сміливо та ризиковано – не боїться жертвувати фігури задля досягнення мети, і разом із тим у нього завжди є варіанти на випадок невдачі. Проте він не був готовий, що жінка зможе розгадати його тактику, і довгенько обмізковував позиції після того, як неочікувані ходи суперниці руйнували його задумки. Але, здавалося, це жодним чином його не гніває. Навпаки!
– Мені дуже лестить, що в мене сьогодні такий суперник, чарівна леді Джиованно, – зауважив емір після одного з її найвдаліших ходів.