Лазарит - Симона Вилар (2013)
-
Год:2013
-
Название:Лазарит
-
Автор:
-
Жанр:
-
Серия:
-
Язык:Русский
-
Перевел:978-966-14-5871-9
-
Издательство:Клуб Семейного Досуга
-
Страниц:312
-
ISBN:978-966-14-5871-9
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги
Про це свідчили лише брови короля, що зійшлися на переніссі, – нижню частину його обличчя, як і в самого Генріха, затуляв край тюрбана. Це дозволяло Річардові розгулювати табором непізнаваним. Хоча хто міг припустити, що король Англії, який привів під Акру своє військо, замість того, щоб разом із союзниками вивчати мапи, попиваючи під дашком прохолодні напої, за нестерпного пекла піде валандатися серед шатер, заглиблюючись і в такі деталі, як розташування кухонь, конов’язей і навіть помийних ям? Іноді Річард запросто заводив балачку з мешканцями табору – лучниками, ченцями, пораненими вояками, кухарями і слугами. На майданчику, де тренувалися воїни, один молодий лицар попросив показати, як управлятися з бойовим ланцюгом, і король дав йому невеличкий урок володіння цією смертоносною зброєю.
Троє засмаглих начорно християн-пуленів, які сиділи під полотняним навісом, запросили його скуштувати з ними впійману нещодавно кефаль, і Річард умостився на запилюженій рогожці, спровадивши герцога Шампанського, наче юного пажа, у намет маркітанта за вином. А коли Генріх повернувся, один із пуленів – колишній мешканець Акри – поважно розповідав:
– Від фортеці Гази на півдні аж до самісінького Сідона ніде нема такої кефалі, як у цій затоці. Коли в таборі спокійно, ми користуємося кожною нагодою, щоб порибалити. Потім, почистивши рибу, ненадовго занурюємо її в киплячу олію і тільки після цього кладемо на решітку над вугіллям…
Коли попутники пішли далі, Річард здивовано промовив:
– Присягаюся руків’ям свого меча: вони, виявляється, люблять цей край, де немає нічого, крім спеки і мух!
– Це не завжди так, мій коро… тобто, Діку, – мовив граф Шампанський, і його зеленаві очі мрійливо затуманилися. – Я бачив тутешню благодатну осінь, бачив і весну. Дощі тут ідуть світлі й теплі, і тоді всі околиці, наче килимом, укриваються квітами. Навіть у річці розпускається дивовижне блідо-блакитне латаття, схоже на ефемерну зірку. Морські черепахи виповзають на берег погрітися на сонечку, повсюди щебечуть пташки. Мені подобається бувати на березі вдосвіта, коли вітер іще свіжий і лише перше сонячне проміння нагадує про те, що день буде палючий. У ранковому мареві затока дихає ароматами моря, повітря прозоре, і видно вежі Хайфи на півдні та білі скелі Рош ха-Нікра на півночі…
Річард поплескав Генріха по плечу.
– Ти говориш, як справжній трубадур, любий племінничку! Мені відомо, що поезія та музика супроводжують закоханих. А ти, як з’ясувалося, закоханий у цей край!
Граф Шампанський розсміявся і зітнув плечима під білою накидкою, що захищала його від сонця.
– Це Свята земля, Діку. Її або приймаєш усім серцем, або ні.
Річард замислився. Він прагнув сюди, сповнений любові до землі, по якій ходив сам Спаситель, хоча в Писанні не зазначено, чи відвідував Христос Птолемаїду, як називали Акру в сиву давнину. Але ця любов виявилася надуманою: поки що він не бачив тут нічого привабливого для себе. Простий собі шматок висхлої землі, що його треба завоювати. Однак дехто вважає цю землю обітованою, і його небіж, молодий Генріх де Шампань, схоже, теж до таких належить. І на це слід зважати.
Прогнавши порожні думки, Річард знову взявся вивчати укріплення Акри – тепер уже значно ґрунтовніше. Коли кораблі його флотилії ще тільки наближалися до берега, він зауважив, що мури фортеці зведено інакше, ніж прийнято в Європі, – жодна з будівель не мала гострих кутів, скрізь камінна кладка плавно заокруглювалася. Уперше так почали будувати оборонні споруди ромейські інженери, переконавшись, що заокруглені кути краще витримують удари кам’яних ядер стінобитних машин. Між вежами тягнувся потужний мур із масивних кам’яних блоків, що спирався на могутній гласис[138] й із суходолу був оточений глибокими ровами, а з моря – кам’яним молом, що впирався в скелю зі знаменитою Мушиною вежею, об яку так безславно розтрощилися надії галасливого Леопольда Австрійського взяти Акру з води.