Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович (2016)
-
Год:2016
-
Название:Энеида(илл. А. Базилевича)
-
Автор:
-
Жанр:
-
Серия:
-
Оригинал:Украинский
-
Язык:Украинский
-
Перевел:Потапова Вера Аркадьевна
-
Издательство:Мультимедийное издательство Стрельбицкого
-
Страниц:77
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
С словом поэмы, потрясающе гармонически смешиваются отличные картинки А.Д. Базилевича. Они великолепно дополняют и подчеркивают неподдельный этнический спектр произведения и его юмористическую расцветку. В подлинном издании публикуется сто тридцать одна картинка.
В книжке есть функциональные сноски на Примечания (комментарии) к слову поэмы. Прекрасная поэма позволит вашей фантазии лучше себя проявить, ее можно назвать прорывом в мире украинской культуры поэзии. Автор проделал, по истине, огромную и прекрасную работу, которая теперь трогает и веселит сердца дорогих читателей. Весь быт, юмор и трагедия украинского народа в одной книге!
Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович читать онлайн бесплатно полную версию книги
Чи в рай їх пустять веселитись,
Чи, може, в пекло пошмалитись
І за гріхи їм носа втруть.
[96] Було їм вільно розмовляти
Про всякії свої діла,
І думати, і мізковати —
Яка душа, де, як жила;
Багатий тут на смерть гнівився,
Що він з грішми не розлічився,
Кому і кілько треба дать;
Скупий же тосковав, нудився,
Що він на світі не нажився
І що не вспів і погулять.
[97] Сутяга толковав укази,
І що то значить наш Статут,
Розказовав свої прокази,
На світі що робив сей плут.
Мудрець же фізику провадив,
І толковав якихсь монадів,
І думав, відкіль взявся світ?
А мартопляс кричав, сміявся,
Розказовав і дивовався,
Як добре знав жінок дурить.
[98] Суддя там признавався сміло,
Що з гудзиками за мундир
Таке переоначив діло,
Що, може б, навістив Сибір;
Та смерть ізбавила косою,
Що кат легенькою рукою
Плечей йому не покропив.
А лікар скрізь ходив з ланцетом,
З слабительним і спермацетом
І чванивсь, як людей морив.
[99] Ласощохлисти походжали,
Всі фертики і паничі,
На пальцях ногтики кусали,
Розприндившись, як павичі;
Все очі вгору піднімали,
По світу нашому вздихали,
Що рано їх побрала смерть;
Що трохи слави учинили,
Не всіх на світі подурили,
Не всім успіли морду втерть.
[100] Моти, картьожники, п’янюги
І весь проворний чесний род;
Лакеї, конюхи і слуги,
Всі кухарі і скороход,
Побравшись за руки, ходили
І все о плутнях говорили,
Які робили, як жили,
Як паней і панів дурили,
Як по шинках вночі ходили
І як з кишень платки тягли.
[101] Там придзигльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь;
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили.
Які ж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.
[102] Еней уздрів свою Дідону,
Ошмалену, мов головня,
Якраз по нашому закону
Пред нею шапочку ізняв:
«Здорова! – глянь… де ти взялася?
І ти, сердешна, приплелася
Із Карфагена аж сюда?
Якого біса ти спеклася,
Хіба на світі нажилася?
Чорт мав тобі десь і стида.
[103] Така смачная молодиця,
І глянь! умерла залюбки…
Рум’яна, повна, білолиця,
Хто гляне, то лизне губки;
Тепер з тебе яка утіха?
Ніхто не гляне і для сміха,
Навік тепер пропала ти!
Я, далебі, в тім не виною,
Що так роз’їхався з тобою,
Мені приказано втекти.
[104] Тепер же, коли хоч, злигаймось
І нумо жить так, як жили,
Тут закурім, заженихаймось,
Не розлучаймось ніколи;
Ходи, тебе я помилую,
Прижму до серця – поцілую…»
Йому ж Дідона наодріз
Сказала: «К чорту убирайся,
На мене більш не женихайся…
Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!»
[105] Сказавши, чортзна-де пропала,
Еней не знав, що і робить,
Коли б яга не закричала,
Що довго годі говорить,
То, може б, там і застоявся
І, може, той пори дождався,
Щоб хто і ребра полічив:
Щоб з вдовами не женихався,
Над мертвими не наглумлявся,
Жінок любов’ю не морив.
[106] Еней з Сівіллою попхався
В пекельную подалі глуш;
Як на дорозі повстрічався
З громадою знакомих душ.
Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і ціловались,
Побачивши князька свого;
Тут всяк сміявся, реготався,
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з троянців ось кого: